[Nickolas]

Поездка по Низовьям Днепра (в 1858–1860)
Глава I. Пароходство. Хлебная торговля. Грушевка. Ново-Воронцовка. Гирла. Леонтьевка. Гавриловка. Плавни. Кочкаровка. Дороговизна припасов.

Глава II. Каменка. Запорожское кладбище. Разговор с туземцем. Блажкова. Замечательные курганы. Бизюков монастырь. Змеи. Шведская колония. Нравы и обы*чаи. Ново-Бериславская еврейская колония. Быт евреев-земледельцев.

Глава III. Берислав. Положение его. Замечательная церковь. Тор*говля. Переправа. Чумаки. Паромщики. Старики. Село Казачье. Еврейская колония Львова. Колонисты. Тягинка. Древнее городище. Аврашки.

Глава IV. Херсон. Построение города. Неверность описаний. Бульвар. Торговля. Лесные дворы. Пристань. Хлебные торговцы. Судоходство и судостроение. Евреи. Караимы. Базар. Крепость. Сад. Училище мореплавания. Памятник Говарду. Могила Говарда. Сторож. Библиотека. Оригинальный способ освещения.

Глава V. Мало-Знаменка. Экс-становой. Древности. Знаменка. Мамайсурка. Нравы и обычаи. Старообрядцы. Виноделие. Масляница. Крестьянин Голубов и его процесс. Имение Штиглица. Старик Хвостенко и его рассказы. Большая Ляпатиха. Панские Каиры. Заводовка. Горностаевка. Каиры. Софиевка. Старик. Ка*ховка. Ярмарка. Корсунский монастырь. Казачьи Лагери.

Глава VI. Алешки. Исторические воспоминания. Сечь. Перевозчики. Водный путь в Херсон. Судоходство. Вольные матросы. Арбузы. Хутора. Интересная личность. Голая Пристань. Целительное озеро. Гирла. Поездка в гирлах. Збурьевка. Дубовые рощи. Рыбальчая. Рыбо*ловство. Прогнои. Соляной промысел. Покровка. Быт жителей. Кинбурн. Интересная встреча. Касперовка. Станиславов. Очаков.

перейти

https://refdb.ru/look/1259224-pall.html

[vshevanvr]

Повідомлення від Nickolas

Глава I. Пароходство. Хлебная торговля. Грушевка. Ново-Воронцовка. Гирла. Леонтьевка. Гавриловка. Плавни. Кочкаровка. Дороговизна припасов.

Я проживаю в Нововоронцовці(в тексті говориться про значне єврейське поселення) і в себе на подвір'ї знайшов цеглину, виготовлену в Білорусії фабрикантом євреєм Пєсєльніком.
Напевне це підтверджує і тодішні міцні зв'язки в єврейській спільноті.

[Nickolas]

Вот о нашей Знаменке
Занятия знаменцев
Знаменские жители преимущественно земледельцы, но многие уже разводят прекрасные сады, каких, смело можно сказать, нет нигде на Днепре, даже в местах, одаренных более удобною почвою. Начало этого полезного дела положено семейством Поляковых. Один из них ездил в Крым и Бессарабию учиться уходу за виноградом, и благодаря его деятельности и доброму примеру – теперь в Знаменке разведены прекрасные виноградники. У братьев Поляковых превосходные сады, и я пробовал вино, которого приготовляется около тысячи ведер в год. Конечно вино это низкого качества, но заслужи*вало бы во всяком случае похвалы и поощрения. Между тем, местный откупщик употреблял всевозможные проделки, чтобы помешать развитию новой промышленности и хлопотал о запрещении продажи знаменского вина, мешающей операции откупа. Поляковы приуныли было, зная могущество этого учреждения; некоторое время не смели продавать вина, но не смотря на все усилия и ходатайство откупщика, никто не решился действовать прямо против положительного закона. Все виноградное вино, выделываемое в Знаменке, распивается на месте, и поселяне находят его не только вкусным, но и забирательным. Виноград сбывается также на большом пространстве вместе с прочими фруктами: грушами, яблоками, абрикосами и вишня*ми. Из последних славится так называемая «золотная вишня», цена которой доходить иногда до 3 рублей серебром за пуд. Плоды сбы*ваются вверх: в Никополе, Екатеринославле, Кременчуге, иногда и дальше, а вниз водою: в Бериславе и Херсоне. Во*обще садоводство дает хорошие выгоды хозяевам, которые кроме того оставляют много плодов для собственного потребления, в особенности сушат для зимы груши и сливы. Еже*годно под сады занимаются большие новые пространства, и есть надежда, что лет чрез десять вся Знаменка покроется виноградниками и фруктовыми деревьями. И теперь уже это селение тонет в зелени, а в апреле, когда цветут сады, представляет необыкновенно живописный уголок, но уголок, никогда не посещаемый проезжими, потому что здесь не пролегает почтовая дорога.

[Nickolas]

сбор винограда 69-70 гг, обратите внимание во что собирают , какие-то корыта, наверно ручка откидная.

[Виктор]

Про життя в Україні - з французької книги 1824 року.

[Клуб-Nika]

Існують дві загальновизнані версії походження назви міста Гадяч.
Перша – ГАДЮЧЕ, можливо в цій місцевості над Пслом (ПСЕЛ, ПО-СЕЛ, ПОСЕЛЕННЯ (2) водилось безліч гадюк. Таке тлумачення не підходить, тому що слово «гадюка» досить сучасне, йому не більше 200 років. Натомість слово „ГАД“ — одне з найстаріших у мові. Під цим терміном розумілися не тільки змії, а все, що живе під ногами, в землі, внизу. Самі ж змії у всіх древніх віруваннях (крім християнства) були мудрими, мали вигляд божеств, їм поклонялися (Шумер, Єгипет, Індія, Китай (3). Та й зараз змія є символом медицини.
Друга - ГОДЯЧЕ - тобто придатне для життя. Дуже вірне трактування - в давні часи місто займало надзвичайно вдале положення: його оточували дрімучі ліси і глибокі балки-яри, де можна сховатися і важко пройти ворогові, зручні для оборони підвищені місця, неподалік були луки, родюча земля для землеробства, велика річка.
Дослідження, які провів автор цих рядків, дають інше розуміння стародавньої назви. Звернемось до літописних джерел. Відповідно до офіційної версії, Гадяч заснований у 1634 році польським шляхтичем Жолкевським. Про це є запис у „Опису Полтавської єпархії за 1903 рік“ (4). Але ось що пише „Альманах пошани підприємств Полтавщини“ (5): в 1630 році Гадяч — велике торгове місто, а раніше, в 1610 році він був звільнений від податків (5). У „Опису...“ (4) є надзвичайно цікаве повідомлення на сторінці 40: „На пространстве Полтавской губернии при Богдане Хмельницком произошли следующие перемены: не только закрытые при гетьмане Федоре Богдане Кропивянский, Гадячский, Лубенский и Прилуцкий полки были восстановлены, но сверх этого были открыты еще два полка - Ирклиевский и Зеньковский“. Це свідчення того, що Федір Богдан, який був гетьманом у 1576-1579 роках, „закрив“ Гадяцький полк! А закрити можна лише те, що вже існувало. Отже Гадяцький полк і місто Гадяч існували і місто було великим вже до 1579 року.
У вищезгаданому „Опису...“ (4) є відомості, що в Гадяцькій Петропавлівській церкві зберігався дзвін, відлитий 1556 року. А як пише той же „Опис...“ (4), дзвони навколишньої округи відливались саме в Гадячі. Ось що пише І. Наливайко: „...у 1556 році шляхетське панство Гадяча і міщани зібрали кошти і передали настоятелю Красногірського монастиря Тертику на побудову Миколаївської монастирської церкви“ (6).
В 1873 році в Санкт-Петербурзі був виданий „Історичний Атлас Росії“, на 11 листі якого є Гадяч. А підпис такий „Границы Литовской Руси в 1533 году“. Що цікаво — на території Полтавської області показано єдине місто і це саме Гадяч. Отже він був дуже важливим і значним центром (21).
Почитаємо „Историю руссов“. В ній пишеться: „...гетьман Ружинский учредил двадцать козацких полков, в две тысячи каждый, назвав их по знатнейшим городам, как-то: Киевский, Черниговский, Переяславский, Полтавский, Гадячский.... По устроении таким образом войска Малороссийского, когда в 1516 году Хан Крымский Мелик-Гирей, по союзу его с князем Московским Василием Ивановичем шел войною на Польшу и Малороссию... напали на стан татарский, прошли его насквозь, поражая обезумленных татар, и так разбили хана и его войско... и возвратились со славою в свою землю“ (7).
Отже, уже в 1516 році Гадяч був одним з найзнатніших міст України. З літописних джерел відомо, що Гадяцький Красногірський Миколаївський монастир засновано 1442 року (4).
Потрібно розібратися ще з одним поняттям, що дійшло до нас з глибини віків – „ГАДЯЦЬКИЙ КЛЮЧ“. Цей вираз зустрічається в літописах, але ніде немає пояснення, що він означає по суті. Нині це поняття відноситься лише до козацьких часів і тлумачиться як військово-територіальний термін. Але чому є лише „Гадяцький ключ“, а немає Полтавського, Чернігівського, Київського, Московського? Очевидно, що цей термін необхідно розуміти наступним чином: Гадяч є ключем до якоїсь надважливої таємниці, до духовних знань, їх витоків, він „відкриває“ ці знання. Нижче ми наблизимось до розуміння цього поняття.
Є принципово важливі відомості журналіста Івана Наливайка („Зоря Полтавщини“), який тривалий час вивчав архівні і рукописні матеріали, що зберігаються у Полтавському і Київському держархівах. Це дуже відповідальна і порядна людина, повідомленням якої можна довіряти. В історично-релігійних книгах, які були спалені за розпорядженням радянської влади в 1947 році, як ідеологічно шкідливі, згаду-ється, що під час нашестя на Київську Русь хана Батия, Гадяч вцілів, а от Хорол був спалений. Кочівники рухалися по більш відкритих південних просторах. Населення втікало на північ, де були ліси і болота, у тому числі і в Гадяч. Автор цього тексту особисто виявив два невеликих укріплення того часу на болотистих заплавах Псла. На протязі тривалого часу, коли Київська Русь була спустошена, місто залишалось живим.
Уважно вчитаємось у „Повість временних лет“. Під час походу на половців 1111 року років назад Володимир Мономах пройшовши Лохвицю. „И выступили в поход во второе воскресенье Великого поста, а в пятницу были на Суле. В субботу они достигли Хорола, и тут сани побросали. А в то воскресенье пошли, когда крест целуют пришли на Псел“. Був початок березня і військо князя пересіло із саней у вози. Для цілого війська їх потрібно було багато. Зробити їх могли лише в Гадячі. Тут жили люди і тут був ліс. З тих давніх часів надовго прижилась у Гадячі назва: КОЛІСНИКИ (або хутір Колісницький). І лише приблизно 150 років назад це місце стало називатися Заяром
Французький інженер Боплан, який склав карту України початку 17 ст., у своїй „Книге Большого чертежа“ на підставі документів і свідчень, які нам невідомі або не збереглися, згадує про давньоруське городище Гадське, що знаходилось на місці сучасного Гадяча у ІХ-ХІІІ ст. (8). Аналогічні дані про Гадське городище знаходимо у „Трудах Полтавської комісії“ (9). Більше того, ці „Труди...“ і археологічні дослідження свідчать, що на річці Псел було розташовано багато городищ Київської Русі. Це нинішні: Кам'яне, Книшівка-Броварки, Гадяч, Рашівка, Лютенька, Савинці. В 2013 році автор цього буклету виявив велику групу древніх оборонних споруд на правому березі р.Псел, зовсім невідому історикам. Виходить, що це східний аналог Посульської оборонної лінії, передо-вий форпост Київсько Русі.
Звернемось ще до одного історичного факту. Відомий письменник-історик Семен Скляренко у своїй книзі „Володимир“ на основі історичних джерел і свідчень пише, що великий Князь по дорозі з Херсонесу до Києва переїжджав Гадяч (22). Письменник документально визначив не тільки міста, а й простежив дорогу Володимира до Києва. Але як це могло трапитись? Подивившись на географічну карту, ви зрозумієте, що Гадяч НЕ лежить на дорозі з Херсонесу до Києва, Після перемоги над Візантією і взяття Херсонесу, Володимир основну частину війська послав на лодіях по Дніпру до Києва, а сам спеціально поїхав до Гадяча, а вже потім на Київ. Для такого рішення потрібна була надважлива причина. Яка ж вона? Духовна!!! Князь Володимир віддав дяку і подарунки! Кому і чому ви зрозумієте в кінці нашої розповіді.
100 років тому назад археологи Бранденбург і Спіцин проводили розкопки в центральній частині Гадяча. Вони виявили на цій території поселення ранніх слов’ян. Поселення датується 8 століттям. Нагадаємо - 8 століття, це 700 – 800 роки. Якщо взяти середину, то виявляється Гадячу 1250 років і це підтверджено результатами археологічних досліджень. Велика кількість знайдених експонатів зберігається в Ермітажі. Ще не існувало Київської Русі, а Гадяч вже жив своїм незвичним життям.
На відміну від багатьох інших міст, життя в Гадячі практично не переривалося на протязі останніх 13 віків, а це дуже визначний факт.
На протязі періоду з VIII століття до нашої ери по XVII століття нашої ери, територія Гадяча була не просто «диким полем», як дехто вважає, а ареною найважливіших процесів народотворення, війн, міграцій, переселень (11). В період з 6 по 16 ст. н.е. Гадяч знаходився на східних рубежах, спочатку Славії, Куявії, Артанії, потім Київської Русі, Литовської держави, пізніше Польщі, і нарешті гетьманської України. Це змушувало населення робити потаємні підземні схованки.
Розглянемо герб міста. Нагадаємо - Святий Георгій вражає списом темного гада (підземні сили і духи). Слід зауважити, що ангельські крила на гербі з'явилися лише 1782 року (11). Придивимося до воїна на гербі — так це ж римський легіонер! Історики стверджують — у II—III ст. нашої ери в наших краях неодноразово перебували римські легіонери (2). Є багаточисельні матеріальні підтвердження цього факту — дані археологічних розкопок і знахідки (12). Назва села Римарівки походить саме від слова Рим, римлянин. Найбільш імовірно, що легіон стояв поблизу нинішніх Рашівки і Лютеньки, а в Гадячі легіонери боролися з місцевим населенням, яке ховалось в підземеллях Римляни називали цих людей гадичі (тобто люди, що живуть під землею), а місце Гадич і увічнили свою боротьбу в гербі. Але вони лише трохи переробили символи: герб і назву, які існували задовго до їх приходу . Таким чином ми дійшли до рубежу II—III ст. нашої ери.
Розглянемо герб більш детально і бачимо на шоломі воїна пишне пташине пір'я. Це символ не рядового легіонера, а видатного воєначальника. Хто ж це міг бути? Звернімось до історичних подій. Згадаємо блискучу перемогу Олександра Македонського над Дарієм III 2300 років тому. Історичні джерела свідчать: війська Олександра, переслідуючи Дарія південно-українськими степами, дісталися Дону. Його полководці доходили до самої Полтави (14). То може на гербі Гадяча зображений хтось із полководців Македонського, а може і він сам? І герб — це символ його перемоги? Цілком можливо.
А що ж було раніше? Згадаємо, що ГАД, ГАДЕС (АЇД) у Древній Греції – бог підземного царства (3). То може і під Гадячем існувало інше місто-царство, підземне, і в нього був покровитель ГАДЕС? Це було б дуже логічно, але до чого тут греки і де вони взялися? Жили поруч!!! За 60 кілометрів на південний. схід існувало найпівнічніше давньогрецьке місто Гелон (15). Одна з основних доріг, що з'єднувала його з Балтійським морем, проходила через Гадяч. ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ „ІЗ ВАРЯГІВ У ГРЕКИ“? Спочатку грецькі колоністи хотіли заснувати місто на Пслі. Але це їм не вдалося через протидію місцевих жителів, які ховалися в підземеллях і мали сильну общину. Ось звідки підземне царство і ГАДЕС-ГАДИЧ-ГАДЯЧ! 2700 років! Це вік назви? Можливо! Але не самого міста і його герба.
7000 років тому назад з'явилося найдавніше державне утворення - знаменита Аратта. В період розквіту вона займала території ПОЛТАВСЬКОЇ і ряду інших областей (14).
Підемо далі до витоків. Розглянемо символіку герба. Це ж центральна легенда — міф древніх слов'ян про Перуна-громовержця, який вражає Велеса - бога землі і тварин (3). Яка ж основа виникнення міфу? Найпростішою і явною виглядає наступна - на протязі тривалого часу люди спостерігали, як блискавиці вдаряли в землю, і на основі цього явища виник міф. Але ж так було завжди, і хоч люди не розуміли природу блискавиць і грому, але вони спостерігали їх постійно і звикли. Міфи ж присвячувались, як правило, якимось визначним подіям. Що ж могло трапитись? Після довгих роздумів, різних версій і гіпотез, залишилась лише одна, найбільш вірогідна і підтверджена фактами.
Приблизно 20 тисяч років тому назад, під час похолодання, у людей, які населяли територію міста і його околиць, відбувалась якась знаменна подія, свято, можливо це був день літнього сонцестояння. Ввечері, біля священного вогню, почалися магічні ритуали. Раптом небо яскравою, сліпучою смугою розрізав величезний метеорит — болід. Серед ясного зоряного неба почувся грім, потім страшний удар, задрижало все навкруги. Небесний посланець вразив Землю, і це побачили всі за десятки і сотні кілометрів. Грандіозна подія настільки сильно вплинула на свідомість малочисельних людей, що в цьому місці почало концентруватись населення. Було знайдено уламок метеориту і люди почали поклонятися небесному посланцю. САМЕ ТУТ виник найдавніший і основний протоміф древніх попередників слов'ян про Перуна і Велеса. САМЕ ТУТ закріпились перші поняття про небесні і земні божества — адже були свідки і матеріальні докази. САМЕ ТУТ, на основі цієї події, виник духовний центр групи племен. Пізніше з'явився Пантеон божеств, головними з яких були Перун і Велес.
В силу різних причин, в тому числі й похолодання, Пантеон — капище був підземним. Рельєф і породи сприяли цьому(16).
В капищі зберігався уламок метеориту і зображення знаменної події — перший герб Гадяча.
Чи є матеріальні підтвердження цієї версії, де сам метеорит? Підтвердження є! Після довгих пошуків відкрилися дуже дивні відомості про озеро Моховате поблизу Гадяча. В навколишній окрузі про нього ходять найрізноманітніші легенди-перекази (17). Найцікавіші з них наступні:
— колись озеро було таким глибоким, що неможливо було виміряти його глибину;
— з нього починалася річка;
— колись озеро висихало і на його місці був бездонний провал;
— в цьому місці водилась нечиста сила.
Центральна частина озера має майже круглий вигляд. Дослідження показали, що колись воно було дуже глибоким і тільки пізніше замулилося, заросло мохом, на ньому утворився торф. Поряд є аналогічні, але менші за розмірами западини (16). Як же вони утворилися? Задовільного пояснення немає. Це може бути тільки одне — метеоритні кратери. І головне — точно під озером існує магнітна аномалія (18, 19). В ГЛИБИНАХ ЛЕЖИТЬ МЕТЕОРИТ З ВЕЛИКИМ ВМІСТОМ МАГНІТНОГО МАТЕРІАЛУ? В цьому місці часто відбуваються аномальні атмосферні явища, в тому числі й неодноразова поява НЛО, що спостерігав автор цих рядків і сотні гадячан (19). МЕТЕОРИТ МАЄ НЕЗВИЧАЙНІ ВЛАСТИВОСТІ?
МОЖЕ ЦЕ І Є „ГАДЯЦЬКИЙ КЛЮЧ“?
Уламок метеориту постійно зберігався у підземному капищі. На протязі багатьох тисячоліть воно було духовним центром. Це зовсім не означає, що тут існувало велике місто і приходили тисячі паломників. Навпаки, це місце було закритим, тут бували тільки посвячені жерці високого рангу — дуже обмежене коло осіб, які володіли таємними знаннями, і саме тут, біля метеориту з незвичайними або надзвичайними властивостями, вони черпали духовні сили.
Головним жерцем і хранителем священного каменя був ГАДАЧ! Хто ж він такий? Управитель підземного світу, всього, що водиться на землі, управитель гадичів - людей, що тут проживали. Він знав, що відбудеться на Землі в майбутньому (ГАДАВ) завдяки незвичайному метеориту. Він володів „ГАДЯЦЬКИМ КЛЮЧЕМ“. Ось куди сягає середньовічне поняття. Гадач знав про війни і всі жахи майбутнього і саме тому до священного каменя не було доступу. Щоб не дати силу злу! Гадач - це не одна людина, це невелика група, каста жерців, за межі якої таємні знання не виходили.
ГАДАЧ! Так це ж назва нашого міста! Ми дійшли до його початку, до самих витоків. Отже, назва, герб-символ і вік Гадяча утворюють одне нерозривне ціле і виникли вони також разом.
ЦІЛКОМ МОЖЛИВО, ЩО ГАДЯЧ БУВ НАЙСТАРІШИМ ДУХОВНИМ ЦЕНТРОМ НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНИ, А Й ВСЬОГО СЛОВ'ЯНСЬКОГО І ПРОТОСЛОВ'ЯНСЬКОГО СВІТУ, ВСІЄЇ ЄВРОПИ.
Незважаючи на тисячоліття, війни і катаклізми, що відбувалися на цій території, символи-атрибути — назва і герб Гадяча дійшли до нас, по суті, незмінними з найдавніших часів. Є всі підстави вважати, що древнє святилище було діючим до періоду Київської Русі і навіть довше. Ось куди приїжджав Київський Князь Володимир! До „ГАДЯЦЬКОГО КЛЮЧА“! Це був злам епох. Володимир вже прийняв християнство і їхав охрестити Русь. Але необхідно було останній раз побачити древню святиню і достойно попрощатися. Дуже вірогідно, що найцінніша світова реліквія — небесний посланець, назавжди залишилась в глибинах нашого міста і чекає НОВОГО ПРОВІСНИКА, який доторкнеться до неї.
Микола Торяник 28 листопада 2003 року.

[Nickolas]

переименование поселка Новгородское в Донецкой области в Нью-Йорк
https://gordonua.com/news/society/ko...k-1538485.html


Населенный пункт был основан немцами в 1877 году. По одной из версий, название поселок получил после того, как владелец паровой мельницы Унгер посетил Нью-Йорк в США и, находясь под впечатлением от поездки, предложил так же назвать поселок. По другой версии, такое название предложил промышленник Яков Нибур, который был женат на американке.
Комитет Верховной Рады по вопросам организации государственной власти 3 февраля рекомендовал парламенту одобрить переименование поселка городского типа Новгородское Бахмутского района Донецкой области в Нью-Йорк.

[Отто кац]

Виноградная история Чугуева.

В дошедшем до нас разрядном производстве, первый документ,
который знакомит нас с возникновением у правительства мысли об устройстве виноградников, относится ко 2 октября 1663 г.,
это - список с пометы дьяка Афанасия Зыкова...
«А в Киев послать государеву грамоту, велеть виноградного
семени или ветвей, от чего заводитца виноград, и виноградного
мастера, который виноград строит, прислать в Чугуев, и в Чугуев о том государеву грамоту послать же, чтобы на весну в Чугуеве завести виноград».
...Административная машина того времени не отличалась быстротой:
4 октября 1663 г. Разряд посылает грамоту к чугуевскому
воеводе Алексею Ошбалову с изложением вышеприведенной пометы; 7 же октября сносится с приказом Малыя России о призыве «мастера, кому виноград заводить и строить», и о высылке его и виноградных семян в Чугуев из Киева. Должно быть,Малороссийский приказ не торопился посылкой
грамоты, так как она была отправлена только 7 апреля...
Только 19 декабря 1664 г., после продолжительной переписки
с воеводами и Малороссийским приказом, получилась в Разряде
отписка белгородского воеводы боярина князя Бориса Алекс. Репнина, в которой он извещает о приезде в Белгород двоих монастыр-
ских старцев, высланных из Киева в Чугуев «для виноградного заводу», - Николы Пустынского монастыря «соборного старца» Анания Куликовского и старца Иосифа Мишковского...
Устроив в Чугуеве виноградники, и обучив уходу за ними своих
учеников, старцы оставили Чугуев...
Положение старцев
первых виноградарей, было совершенно особое: принадлежность к духовному званию давала им право
на некоторый почет; кроме того, они явились в Чугуев из Киева
как специалисты новой отрасли казенного хозяйства, и в качестве
учителей должны были передать свои знания ученикам будущим продолжателям их дела. Отсюда повышенные оклады и заботливость центрального правительства об удовлетворении их
нужд.
В 1678 г. чугуевские виноградники были поделены между садовниками Семеном Борисовым, Власом Топиным и Григорием
Астраханцем с одной стороны, и Федором Ситниковым с другой. Поводом для такого раздела послужило то обстоятельство,
что Борисов и Топин с детьми «обыскали вновь место», развели на
нем виноградник и не хотели пускать в свое хозяйство старого
садовника Федора Ситникова, с которым у них «безпрестанная
ссора, а в той ссоре садовому строенью чинитца поруха»...
В разрядной выписи 1680 г. находятся сведения о количестве
кустов в чугуевских виноградниках: «На одном огороде, Сеньки
Борисова с товарищи, 2000 кустов, на другом огороде того же
Сеньки 1700 кустов». Числа кустов на 3-м огороде, находившемся
в заведывании Ф. Ситникова, почему-то не указано...
О происхождении виноградных лоз мы уже знаем, что киевские старцы привезли их с собой из Киева. Кроме того, часть лоз привезена была, по словам старца Ананьи, из Лубен.
Что касается сортов, то из документов видно, что виноград
был красный и «белый»; об этом постоянно упоминается в препроводительных отписках чугуевских воевод и в памятях из приказа Большого Дворца о приеме винограда на сытном дворце.
По времени созревания виноград разделялся на ранний, отправлявшийся из Чугуева обыкновенно около конца августа или начала сентября, и на поздний, который посылали в Москву в половине и иногда даже в конце сентября.
...по-видимому, найдено было средство сохранять виноград, особенно поздний, отправлявшийся в Москву около половины сентября,
от порчи в дороге и от морозов: его стали «устраивать» в кади и заливать патокой.
Очевидно, эта мера дала хорошие результаты, на что прямо
указывают документы; так, в своей отписке 1691 г. боярин Борис
Шереметьев говорит, что ныне ему велено присылать свежий «не
паточный» виноград «без матчания», а паточный присылать после,
"для того что в патоке винограду никакие порухи не чинятся и
всегда в присылке бывает в целости, а свежего никогда в целости
не привозят»...
На проезд из Чугуева до Москвы требовалось от 14 до 25 дней, в том
числе от Чугуева до Белгорода от 2 до 5 дней, от Чугуева до
Курска от 5 до 6 дней, от Белгорода до Москвы от 12 до 22 дней,
от Курска до Москвы от 10 до 12 дней.
Доставка арбузов и винограда в Москву была нелегка; затруднения
встречались и со стороны ямщиков, и со стороны воевода и приказных людей, которые, несмотря на угрозы царской опалой нередко отказывали в своем содействии садовникам...

Белявский Н. Материалы к истории казенного хозяйства на южной степной окраине Московского государства. Государевы арбузные огороды и виноградники в г. Чугуеве // Сборник Харьковского историко-филологического общества. - Харьков, 1905- т.16, стр. 67 - 97
Довідка. Найменше виноградних грон було доставлено у Москву в1669 році - всього 16, найбільше - у 1684 році - 29840 грон. Увесь урожай винограду 1685, 1695, 1697, 1699 років було знищено морозами. Там же, стр 87.

[Nickolas]

50-60 годы

[Nickolas]

Пристань рынок 50 года